Географічна назва обласних центрів України

Географічні назви обласних центрів України

Вінниця — обласний центр, що розміщений по обох берегах річок Південного Бугу та Віннички. Існує декілька версій про походження назви міста. Одна із них пов'язує назву з старослов'янським словом «вьно», що означає «посаг». Інші дослідники вважають, що це зрусифікована назва і вірно було б назвати «Винниця», що походить від слова винокурня. Є й третій варіант. Місто одержало назву від річки Віннички, на якій воно і засноване. А вона сама названа від слова «вінок». На цій річці за прадавнім звичаєм дівчата пускали на воду віночки з квітів, щоб довідатися про свою долю.
Дніпропетровськ розміщений по обох берегах Дніпра. Містозасновано в 1777 р. і названо за іменем цариці Катерини II Катеринославом. У 1926 р. перейменовано в Дніпропетровськ на честь Г. Петровського. Походження назви Дніпро досі не з'ясовано. Його пов'язують із скіфським словом «дана», тобто «річка». Дехто вважає, що це «західна річка».
Донецьк заснований у 1869 р. як селище Юзівка, що виникло поблизу Овечого хутора навколо металургійного заводу. Це підприємство збудував англійський промисловець Джон Джеймс Юз. В 1924 p. Юзівку перейменували в Сталіно, а в 1961 р. — у Донецьк. Сучасна назва міста походить від найменування річки Донець. Звідси і Донбас, Донеччина. Річка ж отримала свою назву від слова Дон, так давнє плем'я аланів, які є родичами осетинам Кавказу, називали всяку воду, звичайно і річки. В цьому можна пересвідчитися, знайшовши на карті річки Осетії.
Житомир уперше згадується у літописі у 1240. За легендою місто засновано улюбленцем і радником Київських князів Аскольда і Діра Житомиром, який ніби після їх убивства не захотів служити Олегові і пішов зі своєю дружиною на захід у ліси, де й заснував нове поселення, назвавши його своїм іменем; Чеський славіст Я. Шафарик вважає, що місто виникло в VIII-IX століттях як центр племені деревлян-житичів. Звідси і назва міста — «мир (громада) житичів».
Запоріжжя виникло 1770 р. як одна із фортець Дніпровської укріпленої лінії. За іменем командуючого армією Олександра Голіцина названо Олександрівкою. Одночасно з фортецею виникло і поселення Олександрівськ. Сучасну назву одержало 1920 p., яка пов'язана із Запорізькою Січчю. Відображає географічне положення міст «за порогами» Дніпра.
Івано-Франківськ до 1962 р. називався Станіслав. Перша згадка про місто відноситься до 1662 р. Ще в XV столітті на місці сучасного Івано-Франківська існували українські села Пасічка і Княшнин, а згодом, і Заболоття. Потім ці села були захоплені польським магнатом Потоцьким, і за його іменем названо Станіславом. 9 листопада 1962 р. місто одержало назву Івано-Франківськ на увічнення пам'яті Івана Франка, життя і діяльність якого були пов'язані з цим містом.
Найдавніша згадка про сучасну столицю України і адміністративний центр однойменної області є «Повість временних літ», в якій розповідається про трьох братів Кия, Щека іХорива та сестру Либідь. За легендою від імені найстаршого брата Кия і походить назва Київ. У топоніміці Києва є і давні назви гори Щекавиці, річки Либідь тощо. Інші трактування назви Києва пов'язують з р. Киянкою, що протікала під Старокиївською горою і зникла ще в XVII столітті. Є гіпотеза, що виводить назву Києва від слова Куєв, яке ніби виникло з прийменника «ку» (тобто «до» або «ко») та основи «єв» («небезпечне місце»).
За наказом імператриці Єлизавети Петрівни в 1754 р. на місці сучасного Кіровограда збудована фортеця святої Єлизавети. Поселення біля фортеці з часом стало адміністративним центром Нової Сербії з назвою Єлисаветград. На увічнення пам'яті С.Кірова в 1934 р. стало називатися Кірове, а з 1939 р. — Кіровоградом.
Луганськ знаходиться у місці впадінні р. Ольхівки в р. Луганка. У XVIII столітті тут було поселення Кам'яний Брід. У 1883 р. селище Луганського заводу і село Кам'яний Брід об'єдналися в місто Луганськ. Назва міста дуже «прозора» і походить від річки Луганки. Річка мала широку лугову заплаву, звідси і її назва. Місто декілька разів перейменовувалося за радянських часів в Ворошиловград, а потім знову в Луганськ.
Луцьк вперше згадується в 1085 р. Знаходиться на р. Стир і ймовірно отримало назву від слова лука — «коліно, вигін». І дійсно, Стир у цьому місці має луку. Існує версія, що місто отримало назву від перших його мешканців племені — дулебів.
Львів — виник у середині XIII століття. Пояснення його походження не викликає сумніву. Львів названо на честь найстаршого сина галицького князя Данила Романовича — Лева.
Миколаїв — обласний центр. Уже в VI столітті нашої ери поблизу сучасного Миколаєва на Бузькому лимані була грецька колонія Ольвія (тобто «щаслива»). Після ліквідації Нової Січі в 1775 р. тут з'явилися переселенці. Виник хутір австрійського купця Фабрі — Фаберова дача. В 1787 році хутір був зруйнований турками. Саме місто названо Миколаїв на пам'ять про штурм Очакова, в день православного свята святого Миколи 6 грудня 1788 p., якого вважали за покровителя моряків. Зараз офіційною датою заснування міста є 5 серпня 1790 p., коли на воду спустили перший фрегат «Святой Николай», збудований на Миколаївській верфі.
Одеса виникла в кінці XVIII століття на місці старовинного українського поселення Коцюбієве, яке пізніше татарами і турками було назване Хаджибеєм. У 1795 році Хаджибей перейменували в Одесу за назвою грецької колонії Одесос. Тоді вважали, що ця колонія колись була в цьому районі (пізніше виявилося, що вона існувала біля сучасного міста Варна в Болгарії). Деякі дослідники вважають, що Одесос означає «великий торговельний шлях».
Поселення під назвою Лтава й Олтава вперше згадується в літопису під 1174 р. Найімовірніше, що назва міста Полтава пішла від р. Лтиви чи Олтави, яка є притокою Ворскли. Походження назви самої річки не з'ясовано. Деякі вчені пов'язують його із латинським лутум, що означає «болото, глана».
Найімовірніше, що Рівне одержало свою назву за характером місцевості, на якій воно розміщене. Є й інші пояснення цієї географічної назви. Переказ пов'язує заснування міста з князями Острозькими, маєтки яких нібито простягалися рівно цією місцевістю. За іншим трактуванням, у князів було рівно сто міст.
Сімферополь засновано у 1784 р. на місці татарського поселення Ак-Мечеть («Біла мечеть»), яке в свою чергу виникло на руїнах Неаполя Скіфського. Штучна грецька назва походить від старогрецьких слів сімферо- «збирати до купи, з'єднувати» і поліс — «місто». Звідси Сімферополь — місто на перехресті всіх доріг Криму. Але існують і інші переклади: «бути корисним, приносити вигоду» або «щасливе місто».
Суми засновано в середині XVII століття переселенцями на правому березі Псла у місці впадіння в нього р. Сумки. Найвірогідніше назва цього обласного центру походить від назви річки, а в основі її назви, можливо, знаходиться тюркське слово «су», що означає «вода».
Перша згадка про Тернопіль датована 1540 р. як про місцевість Тернопілля. Існує декілька версій щодо походження назви міста. Одні дослідники пов'язують її з терновим полем, — інші з словом «ополе» — об'єднання кількох родів, треті — з прізвищем «Тарковський».
Ужгород стоїть на березі р. Уж, звідси і назва міста. А слово «город», від дієслова «городити» зустрічається по всій Україні - Городня, Городище, Городенка, Городок, Миргород тощо і означає «укріплене, обгороджене місце». Деякі дослідники допускають, що назва річки походить від давнього «ужина» — «вузьке місце» (русло річки справді вузьке, звивисте, затиснуте горами).
Харків заснований в другій половині XVII століття у місці злиття річок Харків і Лопань. Найімовірніше, що місто одержало назву від українського імені Харко (Харитон), що його мав перший поселенець-козак. Є й інші версії. Одна із них говорить, що місто одержало назву від річки. Інші дослідники вважають, що це видозмінене Шарукань (з половецького «шаура» — «скотар», «кан» — «привал, стоянка», «шарукань» — «стоянка скотаря»).
Херсон закладений як сучасний обласний центр у 1778 р. на місці старого укріплення Олександр-Шанц. За тодішньою модою місто одержано назву від грецької колонії Херсонес (старогрецькою мовою — «півострів»), хоча вона знаходиться поблизу нинішнього Севастополя.
Хмельницький знаходиться на місці упадіння р.Плоскої в Південний Буг. Спочатку називався Плоскирів, а згодом Проскурів. Свою назву р.Плоска отримала від характеру місцевості, якою вона протікала. Навколо міста було викопано глибой рів. Від сполучення назви річки і слова рів і утворилася назва міста. Перейменовано на честь Богдана Хмельницького.
Поселення на місці сучасних Черкас існувало ще за часів Київської Русі. Козаки поселилися тут у XIV столітті. Назва походить від слова «Черкаси», що його тривалий/час виводили від давньоруського «ченьаси» — «чорні аси», тобто «клобуки». Найновіші дослідження свідчать про черкесів-переселенців, вихідців із Північного Кавказу. Руські літописи свідчать про те, що черкаси (косороги, адиги) брали участь у походах київських і чернігівських князів проти половців, печенегів тощо.
Є й легенда про княгиню Чорну (або Цорну), яка вистрибнула з терема, щоб не потрапити до рук загарбників). Виводять назву Чернігів і від слова «серна» — Сернігів, які у великій кількості водилися в навколишніх лісах, а також від Чорної гори, що знаходиться поблизу. Дехто з дослідників вважає, що місто одержало свою назву від ім'я Черніг.

Топоніміка Сумської області

У географічних назвах Сумської області знайшла свій вираз поетична душа нашого народу, його радощі і печалі. Кого залишить байдужим назва сіл області: Веселе, Зелене, Голуби, Тополя, Біла Береза, Зелений Гай тощо. Але й тут існують певні особливості і закономірності.Так, на півдні України топоніми з основою весел (Веселе, Веселий Гай та інші) більше поширені, ніж у Сумській області. На Дніпропетровщині їх майже 30. Звичайні вони і в сусідніх Миколаївській, Донецькій і Кіровоградській областях.
Вивчення топоніміки рідного краю необхідне ще й тому, що часто простота розшифровки тієї чи іншої географічної назви насправді виявляється не настільки очевидною, як це здається на перший погляд. Чисельні в країні Баранівки, Півнівки, Ракова Січ на Сумщині та багато інших сіл і місцевостей названі так не тому, що тут вирощували відповідних тварин, а тому що вони належали колись Барану, Півню, Раку.
А як оспіваний, іншого слова й не підбереш, рельєф області — Вишневий Яр, Сидорова Яруга, Суходіл, Рівчаки, Грунь, Холодний Яр, Великий Яр, Бурчак та інші.
Сумська область з її досить густою гідрографічною сіткою багата на гідроніми. Вони також відбивають у собі природні чи господарські особливості. Поетична річка Ромен і «прагматична» річка Мочулище. Якщо українське слово ромен ще не вийшло з ужитку, то що таке «мочулище», діти вже, напевно, й не знають. А мочило (мочула) — це мілка річка, ставок, болото, неглибоке озеро, де в певному місці мочать коноплі. Такі назви є скрізь на півночі країни — від Волинської до Сумської області. Поширені такі гідроніми і в Росії, Польщі, Чехії, Словаччині, на території колишньої Югославії.
Велика група термінів гідрорельєфу північного сходу України пов'язана з особливостями говірок сіл цього регіону. Так, термін «рівчак» («бурчак») знайшов відображення на карті Сумщини (села Рівчаки і Бурчак). Багато географічних назв означає болотисте місце. Наприклад, «ржавець» — ржаве болото, «баюра» — велика і глибока калюжа, «твань» — в'язка і густа грязь, «рудка » — іржаве болото тощо. Цікаво, що ареал з основою залізо перекривається ареалом із словом «ржа», який в свою чергу перекривається ареалом гідронімів з основою «руд». Ці ареали охоплюють не лише Сумську область, але й всю північ країни, а також Прикарпаття, Білорусь, Молдову, Польщу та інші території.
У географічних назвах Сумської області добре відображений і рослинний світ. Це села Тополя, Біла Береза, Соснівка, Тернівка, Вільшанка, П'ятидуб, Ясенове, Чорні Лози тощо.
А які звірі водилися в давнину на Сумщині? Знаючи топоніміку рідного краю відповідь знайти легко:«Водилися тут тури». На це вказує хоча б назва с. Тур'я.
Географічна карта дає відповідь і на питання про рід занять жителів області в минулому. Про це розповість назва сіл Кошари, Пекарі, Пасіка, Токарі, Овеча, Мачулища, Старі Гончарі тощо.
Топоніміка Сумщини розповість і про історію заселення її території, особливо центральних і південних районів. Загальновідомо, що переселенці мали звичай називати нові поселення за назвою сіл і міст своєї Батьківщини. Так, переселенці з України заснували в Сибіру і Казахстані багато Полтавок та Чернігівок. У Америці переселенці із Сквири Київської області заснували поселення Нью-Сквиру. Не є винятком і Сумська область, яка заселялася переважно вихідцями з Правобережної України, зокрема з Прикарпаття, Карпат і Закарпаття. Про це говорить назва сіл Великий і Малий Самбір на Сумщині і міст Самбір і Старий Самбір Львівської області. Але це не єдиний факт. Бойки, гірські українці, живуть в Карпатах, а села Бойки, Бойковщина розміщені в Полтавській і Сумській областях. Особливо чітко проглядають «тіні забутих предків» в чисельних на Сумщині і Полтавщині селах, кутках, вулицях, що мають назву «грунь». Запитайте жителя цих сіл, що означає це слово, і він вам не відповість. Але знають, що таке «грунь», гуцули. Так вони називають горб, підвищення. Та й в рельєфі всі ці об'єкти пов'язані з підняттями земної поверхні.
Топоніміка Сумської області відбиває не тільки далеке минуле, але й порівняно недавні часи та нашу сучасність. Нашарування епох видно на карті області. Серед назв, що народилися багато роківтому, поряд із селами Козацьке, Кобзарі, Графське з'явилися назви радянського періоду — села Перше Травня, Комунари, Радянське, Комсомолець тощо.

П. Масляк

Географічні назви Чернігівщини

Чернігівщина. Древня земля, багата своєю історією, природою, людьми. В її географічних назвах знайшли відбиток незліченні скарби народної мудрості, різноманітні природні умови і ресурси, трагічні і щасливі сторінки життя.
Городище — місце колишнього укріпленого поселення. Чернігівщина пережила не одну навалу ворогів. Тому в різних її куточках ми знаходимо залишки таких фортець. Таке укріплення в давнину звалося городом і походить від дієслова «городити». Так, у Ічнянському районі є Івангород, в Бахмацькому і Семенівському — Городок, в Менському і Семенівському — Городище. Красний Городок знаходиться у Семенівському районі. А що означає суфікс «-ище» в назві Городище? Подивіться на географічну карту Чернігівської області. Тут ви знайдете і Монастирище в Ічнянському районі, і Таборище в Ніжинському, і Кошарище в Куликівському, і Будище в Чернігівському. Давній суфікс «-ище» означає, наприклад, що село, Монастирище виникло на місці колишнього монастиря, а Будище — на місці, де колись знаходилася буда (що таке буда ви дізнаєтеся пізніше). Є в Носівському і Семенівському районах населені пункти з назвою Селище. Географічна назва цих сіл відкриває таємницю їх виникнення. Якщо на місці спустошеного поселення або поселення населення якого вимерло чи покинуло помешкання, засновувалося нове село — воно часто-густо отримувало назву Селище.
Переселяючись із Правобережної України на Лівобережну, люди засновували слободи. Є так і населені пункти і на Чернігівщині. Це Слобідка Бахмацького району, Слобода Корюківського, Слобідка Талалаївського, Слобода Чернігівського, Щорська, Михайльчина Слобода і Кролевець-Слобідка Новгород-Сіверського, Рашкова Слобода Ріпкинського району тощо.
Назви населених пунктів можуть підказати сучасним поселенцям, звідки прийшли їх предки на цю землю. Так, в Бобровицькому районі знаходиться село Свидовець. Свидовець — це один із найвищих гірських масивів у Карпатах, отже зрозуміле і походження цієї назви на Чернігівщині. Напевно, мало хто із чернігівчан знає, що походження слів з Карпатського регіону характерні для Посеймя і Подесення. Наприклад, слово «глаганка», «глоганка» та деякі інші його відміни — означає коров'яче або овече молоко, що заправлене висушеним шлунком і зустрічається лише в Карпатах і на Чернігівщині.
Цікавим є й інший факт. Молоко вівці ніколи не вживали у їжу в Білорусі і Росії. Водночас це був один із основних продуктів харчування в Карпатах. Але існує ареал на Чернігівщині (Козелецький, Чернігівський, Ріпкинський, Городнянський, Менський, Щорський, Сосницький та Корюківський райони), де раніше теж доїли овець. До речі, і овече молоко тут називали карпатським словом «бринза».
Багата історія Чернігівської землі знайшла відбиток на її географічній карті. Село Козацьке Бобровицького району і Хортиця у Варвинському районі, Пушкарі у Козелецькому і Новгород-Сіверському районах. Чумаків давно немає в Україні, але село Чумак назавжди закріпило цю назву у Ріпкинському районі. У Семенівському районі до цього часу збереглося село з назвою Шведчина, а в Чернігівському — Москалі. Звичайно, є й пізніші історичні нашарування радянського часу. Сюди можна віднести Червоні Партизани Менського району, Червоний Ранок , і Пролетарське Коропського, Пам'ять Леніна Менського району. В Ніжинському районі є навіть село Перебудова, хоча з перебудовою (1985 р.) в колишньому СРСР воно не має нічого спільного.
У Чернігівській області — давній українській землі — дуже мало географічних назв іншомовного походження. Одна із них знаходиться в Носівському районі. Це село Сулак. Його назва має тюркське походження. На карті Північного Кавказу в Дагестані ви знайдете однойменну річку і поселення. «Су» з тюркської — вода. Згадаємо хоча б відомий водоспад Учан-Су в Криму.
Знайшли відображення в географічних назвах Чернігівщини і важливі шляхи сполучення, що перетинали цю землю у минулому. Топоніми Містки Щорського району, Мости Бахмацького і Городнянського, Хрещате Козелецького, Переволочна Прилуцького та інші. Вони дають інформацію про те, що колись тут проходили більш чи менш важливі транспортні магістралі, переправи тощо.
Для Чернігівської області притаманні чисельні назви, що відображають розміщення того чи іншого виробництва в минулому. До них відносяться Бондарі в Бахмацькому районі, Мочалища (вимочували коноплі) в Бобровицькому, Тартак (лісопильня)в Городнянському, Буди в Ічнянському, Будище в Козелецькому. Буда, Будище в Корюківському, Журавлева Буда, Буди, Будище в Куликівському, Буда-Вороб'ївська в Новгород-Сіверському, Будище в Чернігівському районах. Останні географічні назви вказують на виробництво дьогтю, смоли, поташу. Сюди ж можна віднести і Дігтярі в Ічнянському районі.
Поширена в області назва Рудня, походження якої вказує на її минуле: тут виробляли залізо із болотної руди. Є такі села в Козелецькому, Корюківському, Сосницькому, Чернігівському та деяких інших районах: наприклад, Грибова Рудня в Ріпкинському районі.
Дуже розвинуто на Чернігівщині і виробництво скла. На це вказують назви сіл Туманська Гута і Лошакова Гута в Козелецькому районі, Гута Коропського району, Гутище в Корюківському, Гута Ткачова в Ріпкинському, Стара Гутка в Семенівському районах, Гутище — в Сосницькому, Гута Студенецька — в Щорському районах. Такі назви вказують також на наявність певної сировини для виробництва скла і в наші дні.
На певний вид виробництва в минулому та і в наші дні можуть вказувати і Олійники в Корюківському районі, Тютюнниця в цьому ж районі, Кошарище та Смолянка в Куликівському, Садове в Ніжинському районах, Мильники в Хосівському, Нова Папірня в Ріпкинському і Папірня в Чернігівському, Млинок у Щорському, Жилин Млинок у Козелецькому, Нові Млини в Борзнянському районах тощо.
Чудова природа Чернігівщини оспівана в її географічних назвах. Рослинний світ чи не найширше представлений на карті області: Кропивне, Вербівка, Калинівка, Грушівка в Бахмацькому районі, Рокитне, Осокорівка в Бобровицькому, Березівка, Тростянка в Борзнянському, Калиновиця, Берізка в Варвинському, Лозове, Дібровне, Тополівка в Городнянському, Вільшанка в Ічнянському, Бір, Опеньки в Козелецькому, Мохове, Черешеньки в Коропському, Березка в Менському, Діброва, Липів Ріг в Ніжинському, Березова Гать в Новгород-Сіверському, Кленове і Вишневе в Носівському, Тополя і Дубовий Гай в Прилуцькому, Яворці і Вербичі в Ріпкинському, Мхи і Березовий Гай в Семенівському, Лозове, Тростянець, Підлозове в Срібнянському, Березівка, Липове, Березовиця в Талалаївському, Боровики і Ягідне в Чернігівському, Сукичи в Щорському районах.
Багато назв поселень Чернігівщини пов'язано з характером розміщення їх відносно лісів, річок, боліт, горбів тощо. Наприклад, Зарукавне та Заболоття в Бахмацькому районі, Підлісне в Козелецькому, Підгірне в Новгород-Сіверському, Підгайне в Носівському, Заболоцьке, Приозерне в Прилуцькому, Набережне, Острів, Заріччя в Семенівському, Підлозове в Срібнянському, Підгірне в Чернігівському, Заріччя в Щорському районах тощо. На географічній карті Чернігівської області відображений процес вирубування лісу. Місце, де вирубано ліс в Українському Поліссі за умов виникнення тут поселень, часто-густо називали Пельківці, Пнятин, Поляна тощо. Не є винятком і Чернігівщина. Прикладами таких назв є Корчев'я в Ріпкинському районі, Ясна Поляна в Новгород-Сіверському, Поляна в Ніжинському районах тощо.
Характерні особливості рельєфу відображені в географічних назвах області. Червоні Гори, Чорногірці і Гориця в Менському районі, Низи в Ніжинському, Гірки в Новгород-Сіверському, Плоске, Рівчак-Степанівка в Носівському, Крутоярівка, Гора, Високе в Прилуцькому, Гірки, Високинь у Ріпкинському, Поділ в Срібнянському, Глибоке, Жолобок у Талалаївському, Підгірне в Чернігівському, Глибокий Ріг у Щорському, Вершини в Городнянському, Кремський Бугор у Новгород-Сіверському, Лиса Гора в Коропському районах.
Чернігівська область багата річками, озерами, а в північній частині і болотами. Цетакожзнайшло відображення в географічних назвах. Болото давно осушили, річка обміліла, але відповідні назви збереглися. Щуча Гребля, Острів, Зарукавне в Бахмацькому районі, Озеряна в Боровицькому, Червоне Озеро, Суховодка, Хороше озеро, Красностав у Борзнянському, Озеряни у Варвинському, Безводідка, Іржавець в Ічнянському, Оболоння в Коропському, Ставок, Іржавець у Носівському, Білорічиця, Чисті Лужі в Ріпкинському, Таті в Семенівському, Мале Устя в Сосницькому, Конотоп у Городнянському районах тощо.
Вказують географічні назви Чернігівщини і на виходи корінних порід, залягання певних видів корисних копалин. Це Кам'янка в Ріпкинському районі, Срібне, Піски в Чернігівському, Глиниця в Прилуцькому районах. Сюди ж можна віднести назви Рудня, Гута, Буда та інші.
Звичайно, що назви сіл Чернігівщини не тільки пов'язані з об'єктами, але і з станом душі людини, яка щиро закохана в рідний край. Про це говорять назви сіл Веселе, Затишшя, Мирне, Світле, Хороше Озеро, Мудре, Зоряне, День Добрий, Світанок! Майбутнє, Вільне, Надія, Юність, Зоря, Ясне, Солов'ї, Добре тощо.
На жаль, Чернігівщину не обминула хвиля бездумного перейменування. За радянський період багато сіл області втратили свої історично обумовлені назви. Чомусь вважалося, що досить змінити назву Твані в Світле, Чисте чи Комуністичне, як життя враз стане кращим. Замість того, щоб заасфальтувати вулиці в селі, змінювали його назву.
Географічні назви Чернігівщини — це велике культурне надбання українського народу. Вони вимагають такого ж державного захисту, як і архітектурні пам'ятки.

Географічні назви поселень Київської області

Київщина — українська земля, заселена з незапам'ятних часів. На географічній карті Київської області є назви населених пунктів, які виникли за кілька тисяч років до нашого часу. Це фактично єдиний місток до наших далеких предків. Вони завжди жили на цій землі, ростили дітей, боронили свою Батьківщину від чисельних завойовників, хотіли бачити її великою і прекрасною, а своїх нащадків щасливими. Географічні назви є пам'ятками української культури, що, як і архітектурні пам'ятки, потребують охорони.
У багатьох географічних назвах Київщини — її багата історія. Стольний град Київ, столиця давньої Русі, був оточений з усіх боків укріпленими містами. В минулому такі укріплення звалися городами — від дієслова «городити». Скільки їх навколо Києва: Білогородка і Ясногородка, Вишгород, Чорногородка, Городещина!
Давній суфікс, що вийшов із ужитку, «-ище» означає «місце чогось». Мостище виникло на місці або біля колишнього мосту, а Селище — на місці залишеного поселення. Населення переселилося або вимерло, або загинуло, боронячи рідну землю від загарбників. Пізніше поселення відродилося знову і одержало назву Селище.
Переселяючись на вільні землі із західних областей України, люди заснували Слободи. Тому й переважають вони не в північній частині області, а в її західній і південній степових частинах. Слобода і Лизогубова Слобода, Олійникова Слобода тощо.
До географічних назв, що мають історичне походження, можна віднести Княжичі, Військове і Полковниче, Бране Поле та багато інших. Ну і, звичайно, історичні нашарування радянської доби: Перемога і Більшовик, Комуна, Жовтневе та інші.
Трапляються на Київщині географічні назви іншомовного походження. Серед них необхідно виділити населені пункти, назви яких мають тюркське походження. Звичайно, вони знаходяться в південній і східній степових частинах області. Це районний центр Кагарлик, село Велика Каратуль у Переяслав-Хмельницькому районі.
Важливе значення мають топонімічні свідки, що відображають економіко-географічні поняття. Географічні назви Перевіз, Перевід, інші подібні назви Київщини дають інформацію про наявність у минулому в даній місцевості важливих транспортних шляхів, переправ тощо.
У Київській області в давнину розвивалися ремесла, виробництво різних товарів, знаних і в багатьох інших країнах. Все це відображене в чисельних географічних назвах: Бондарня, Бортники, Бортничі в межах Києва, Млинок, Кошарівка тощо. В минулому на Київщині поширювалось виробництво поташу, дьогтю, смоли. Переважно в Поліссі та на півночі. Про це говорять назви сіл Буда Бабинецька, Нова Буда, Буда Полідарівська, Макарівська Буда, Буда-Варовичі, Буда Радинська, Буда. Сюди ж треба віднести Поташні, що знаходяться в Богуславському і Бородянському районах.
У поліській частині області в давнину виробляли залізо із болотної руди. Це з нього робили знамениті мечі, щити, списи воїнів-русинів Київської держави. Такого заліза необхідно було багато. Тому і виникли чисельні села з назвою Рудня: Рудня Мигальська, Рудня Левківська, Рудня Сидорівська, Рудня Димерська, Рудня Тальська, Рудня Грезлянська.
Дуже було розвинене в минулому і виробництво скла в межах сучасної Київської області. На це вказують назви сіл Гута, ГутаМежигірська тощо. Такі географічні назви можуть дуже точно вивести на сучасні запаси певних видів корисних копалин, наприклад, скляних пісків. Такою ж назвою, що допоможе геологам, є село Залізне, Торфяне і Пісківка, Білий Берег, Кременище, річка Молочна та деякі інші топоніми.
Багато географічних назв області пов'язані з розміщенням населених пунктів відносно різних природних об'єктів: Залісся, Підлісся, Заріччя, Забірря, Підгірці, Заострів тощо.
Рослинний світ Київщини, чи то природний, чи створений людиною, мабуть, найширше представлений на її географічній карті. Це Хмельовик іЯблунівка, Вербова, Гайок, Мала Вільшанка, Калинівка, Вишеньки, Липовий Скиток, Діброва, Березна, Кленове, Кропивня, Очеретяне, Оріхове, Липовець, Ліщинка, Тернівка, Яблунівка, Вишня, Вишневе та багато інших.
Рельєф, його особливості і своєрідні форми теж знайшли відображення в назвах поселень області. Погодьтеся, що назвати так рідне село могли лише люди з поетичною душею. Це П'ятигори і Високе, Семигори, Глибоке, Плоске, Рови, Шпилі, Житні Гори, Гостра Могила, Сухий Яр, Круті Горби, Червоні Яри, Нагірці, Лозовий Яр та багато інших назв.
Дуже добре відбита в географічних назвах гідрологічна сітка Київської області. Це Озерна, Озера, Озерщина, Мокрець, Вінницькі Стави, Болотня, Запрудка, Мокра Корма, Потоки, Стави, Грузьке, Потік тощо.
У минулому для Київщини характерний був багатий тваринний світ. Чи то прямо, чи через прізвища і прізвиська засновників поселень назви тварин стали назвами багатьох сіл області: Дрозди, Чайки, Соболівка, Зайців, Лосятин, Бобровиця, Лебедівка, Лисиця, Соболівка, Ведмедівка, Козин, Конюша, Козлів, Вовчків, Цапівка, Тхорівка, Веприк, Півні, Оленівка, Бички тощо.
Дуже широко представлені на географічній карті Київської області імена і прізвища людей. Деякі із них сягають глибини багатьох століть. Це Устинкова Гребля, Тарасівка, Мар'янівка, Миколаївка, Юрів та багато інших. В області багато районних центрів і міст отримали свою назву від імен людей: Васильків, Макарів, Володарка, Миронівка, Бориспіль, Іванків тощо.
Звичайно, що в Київській області є не тільки географічні назви, виникнення яких пов'язане з конкретними об'єктами, природними або створеними людиною, але із її душевнимстаном, умінням бачити прекрасне. Наприклад, Веселинівка, Красне, Мирне і Щасливе, Зоря, Веснянка, Мила, Розкішна, Розумниця, Веселий Кут тощо.
Є також назви, що відображають існування в минулому адміністративно-господарських і державних кордонів. До таких населених пунктів відносяться Межове та Митниця.
Збереглися до цього часу і деякі смішні та курйозні назви, які викликають посмішку у мандрівників. За кордоном, у країнах Західної Європи бережуть такі назви населених пунктів, мають з цього неабиякий прибуток. Місцеві жителі пишаються з того, що їм довелося жити в такому поселенні. У нас, на жаль, навпаки. Тому й зникла назва села Довга Нога з географічної карти Чернігівщини. Київській області повезло більше. До цього часу радують нас села Великі Гуляки, Пішки, Рачки, Тарган тощо.